Калина, зорі й молитва: вірш у пісні про материнське світло

Вірш чернігівки Світлани Баєвої «Світлим Янголом з неба спустись…» торкається найчутливіших струн душі, адже в ньому звучить найгостріший і найглибший біль — материнська втрата. 

З перших рядків ми відчуваємо, як крізь невимовний сум пробивається безмежна любов. Авторка звертається до свого сина з такою ніжністю та трепетом, ніби він досі поряд, але водночас розуміє, що відтепер їх розділяє вічність. Образи осінньої природи — червона калина, птахи, що відлітають у вирій, — дуже влучно підкреслюють відчуття самотності, прохолоди та туги, яка огортає материнське серце.

У вірші немає гучних слів чи вигаданих метафор, і саме ця простота робить його таким щирим. Кожне слово пронизане живим болем: «серце тугою вкрай оповите», «полини під сльозою ростуть». Авторка відверто зізнається, що час не гоїть таку рану, і їй доводиться заново вчитися жити з цим горем щодня.

Та попри всю трагічність, у поезії є світла надія та глибока віра. Зв’язок між матір’ю та сином не розривається — він переходить у духовний вимір. Вона шукає його серед зірок, торкається душею в молитві та обіймає думками.

Це надзвичайно зворушливий і важкий вірш, який неможливо читати байдуже. Він залишає відчуття глибокої поваги до сили материнського серця, яке, навіть несучи такий важкий хрест, продовжує любити, молитися та пам’ятати.

Не менш чутливою є і пісня, створена за віршем Світлани Баєвої.

Читав вірш поетеси Сергій Кордик

Світлана Баєва. «Світлим Янголом з неба спустись…»

Сину мій! Моя люба дитино!

Світлим Янголом з неба спустись.

Лиш поглянь!

Червоніє калина…

Вже у вирій птахи понеслись…

Як я хочу за ними злетіти,

Хай до тебе вони віднесуть…

Серце тугою вкрай оповите,

Полини під сльозою ростуть.

І журбу мою час не лікує,

Вчуся й досі я з горем цим жить…

Та уява твій образ малює,

Серце болем жагучим ятрить.

Між зірок я тебе розшукаю,

І Душею до тебе торкнусь…

Я думками тебе обіймаю,

Кожен раз, як до Бога молюсь.

Я на тебе чекаю щоночі,

Та лиш зрідка з’являєшся в сні…

І сльозою затьмарені очі…

Хрест – від Бога…

Я мушу  нести…